Зміст дисципліни за темами

Зміст дисципліни за темами

Тема 1

Апологія методології.
Поняття “метод”, “методика”,
“методологія”

Критика “методологізму” в гуманітарних науках. Навіщо культурологу методологія? Мета курсу. Апологія методології в науках про культуру. Екскурс до етимології та семантики давньогрецьких слів “метод”, “методика”, “методологія”. “Шлях пізнання” та “пізнання шляху”. Метод як шлях, засіб досягнення якоїсь мети; методика як сукупність методів, засобів, прийомів, операцій, процедур; методологія як “вчення про метод”, сукупність головних принципів і прийомів будь-якої сфери знання. Методологія і методи культурології.Функції методології в дослідженнях культури. Методологія “ante” та “post”. Методологічний апарат як креативна модель культурологічного дослідження. Чітка відрефлектованість методологічних засад як один з головних критерієв професіоналізму науково-теоретичної та практичної Зміст дисципліни за темами діяльності культуролога.

Тема 2

Жорсткі” та “м’які” методології в структурі сучасного знання

“Жорсткі” та “м’які” методології (англ. hard and soft metho­dology) як протиставлення двох типів методологій сучасного пізнання за критерієм “наукового статусу”. “Жорсткі” методології та їх використання в точних науках, які мають “сильний науковий статус”: спрямованість на об’єктивне знання, наявність однозначних сценаріїв мислення та діяльності, використання системи суворих принципів і чітких рекомендацій, націленість на пошук достовірної, верифікованої істини (наприклад, математика, квантова механіка, генетика). “М’які” методології та їх використання в гуманітарних науках, які мають “слабкий науковий статус”: спрямованість на суб’єктивне знання, наявність багатозначних сценаріїв, відсутність системи Зміст дисципліни за темами суворих принципів і рекомендацій, відмова від пошуку достовірної, верифікованої істини (наприклад, культур-антропологія, філософія культури). “М’які” (soft) методології та принципи ситуативного пошуку дослідницьких стратегій “ад-хок” (ad hoc) як специфіка культурологічного знання.

Тема 3

Методологія культурології: моделі та принципи

Культурологія як інтегративна сфера знання.“Методологічне роздоріжжя” в науках про культуру. Конфлікт чи синтез методологій? Стратегія методологічного плюралізму. Від універсалій до локального знання. Чи має культурологія власну методологію? Статус культурології в системі гуманітарних наук. Три моделі культурології (метанаука, міждисциплі­нарна сфера знань, погранична дисципліна). Проблема вибору методоло­гіч­ної стратегії культурологічного дослідження. Міграція методів між культурологією та іншими гуманітарними науками Зміст дисципліни за темами: філософією, історією, соціологією, психологією тощо. Спектр методів культурології: 1) загальнонаукові методи: аналіз, синтез, індукція, дедукція, редукція, аналогія, узагальнення тощо; 2) методи, запозичені в інших гуманітарних наук: методи аналітичної філософії, психоаналізу, соціології, семіотики, синергетики тощо; 3) методи власно культурологічних дослід­жень: еволюціонізм, дифузіонізм, теорія культурних кіл, концепція локальних цивілізацій, морфологія культур тощо. Вміння користуватися широким спектром різноманітних методів як подолання меж професійно вузькозорієнтованого знання. Синтетичний спосіб пізнання, що не є обмеженим методоло­гіч­ними рамками тієї чи іншої гуманітарної дисципліни і вільно рухається між ними, як специфіка методології культуро­ло­гіч­ного дослідження.



Тема 4

Проблема методу в історії філософії.
Теорія “методологічного анархізму”

Теорія Зміст дисципліни за темами пізнання та її історичні назви (ноетика, гносеологія, епістемологія). Філософія і методологія науки как галузь філософського знання. Проблема методу “істинного” пізнання в стародавній філософії. “Три шляхи до істини”: досвід почуття, доводи розуму, визнання Авторитету. Еллінська ділема “чуттєвого” та “надчуттєвого” знання. Діалог “віри” та “розуму” в середньовічній філософії. Завершення ренесансних дискусій про методи пізнання в трактаті Дж. Дзабарелло “Про метод” (1558). Емпіризм та раціоналізм як дві методологічні парадигми в європейській філософській думці XVII ст. Емпіричні методи наукового пізнання (Дж. Берклі, Д. Юм, Е. Мах, Р. Авенаріус, Ф. Бе­кон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Е.Б. Кондильяк). Раціоналізм як метод пізнання (Р. Декарт Зміст дисципліни за темами, Г.В. Лейбніц, Б. Спіноза). “Міркування про ме­тод” Р. Декарта. Примирення полюсів “старої ділеми” емпіризму та раціоналізму (І. Кант). Криза раціоналізму як “платонівсько-кантіанського канону”. Тотальна критика розуму: кінець ХІХ – ХХ ст. (“антираціоналізм” Ф. Ніцше, “поетичне мислення буття” М. Гайдеггера, “затемнення розуму” філософів франкфуртської школи М. Хорк­хаймера та Т. Адорно, “деконструкція” Ж. Дер­рі­да, “кінець проекту Істини” Р. Рорті). Проблема істинності знання та фальсифікаціонізм у філософії науки. Метод та проблема верифікації знання. “Методологічний рух”, або системний підхід. Позитивізм та постпозитивізм. Теорія “методологічного анар­хізму” в працях П. Фейєрабенда “Проти методу” (1975), “Наука у вільному суспільстві” (1978). Логіка “Anything Зміст дисципліни за темами goes” (“можливо все”, “роби, що завгодно”) та “інтенція істини” як її принципова противага. Структура та функції наукової теорії. Проблема істини в сучасній філософії науки. Наукова раціональність. Ідеали та норми наукового дослідження. Етика науки та відповідальність вченого.

Тема 5

Загальнометодологічні стратегії гуманітаристики

Умовний розподіл наук на гуманітарні та точні в XIX ст. Витоки культурології: виокремлення “наук про дух” (В. Діль­тей), розрізнення “наук про природу та наук про культуру” (Г. Рік­керт). Криза раціоналізму, інтуїтивізм та пошуки принципів нової ме­тодології. Загальнометодологічні стратегії гуманітаристики: гер­ме­нев­тична, аксіологічна, екзистенційна. Герменевтична стратегія: В.Дільтей – від “пояснення” до “розуміння”, від “опису” до “пе Зміст дисципліни за темами­реживання”. Аксіологічна стратегія: Г. Ріккерт – від “генералі­за­ції” до “індивідуалізації”, від “об’єктивізуючих” методів до “суб’єк­тивізуючих”. Екзистенційна стратегія: М. Гайдег­гер – від раціонального досвіду до “екзистенційного” заглиблення, про­ник­­нення до прихованих сенсів буття. “Неточність гуманітарних наук – не порок, а виконання важливішої для цих наук вимоги” (М. Гайдеггер, “Час картини світу”). Метод “розуміння”, герме­нев­­­тична ситуація та мова як онтологія герменевтики в праці
Г.-Г. Гадамера “Істина і метод” (1960): протиставлення теоретико-пізнавальній установці поняття “досвіду”, який не піддається верифікації та в якому істина “самознаходиться” (досвід мистецтва, досвід історії, досвід філософії). Діалогізм гуманітарного пізнання (спів-творчість Зміст дисципліни за темами, спів-пережи­ван­ня, зняття протистав­лен­ня “об’єк­та” і “суб’єкта” в акті пізнання). Принципи гуманітарис­ти­­ки: живе знання – проти абстрагованих схем, суб’єктивна позиція – проти об’єктивної закономірності, деталі й особливості – проти культурних універсалій. Пошуки синкретичного, цілісного пізнання культурних феноменів.

Тема 6

Онтологія культури. теоретичні підходи до аналізу культур

Філософська онтологія: вчення про буття – від абстрагованої метафізики буття та трансцендентальної філософії до фундаментальної онтології. Онтологія культурияк сфера базових знань про “сутність” і “буття” культури. Категоріальний аналіз – основа онтології культури. Питання “сутності” та “існування” культури в залежності від прийнятих дефініцій: культура як діяльність, культура як цінність, культура Зміст дисципліни за темами як система норм, культура як текст, культура як гра, культура як сукупність досягнень тощо. Онтологія культурияк найважливіша складова базових концепцій культури – Л. Уайта, О. Шпенглера, П.О. Сорокіна, Й. Хейзинги та ін. Онтологія культури в праці А.Л. Кребера таК. Клакхона “Культура: Критичний огляд понять та дефініцій”. Культура проти цивілізації, або культура як цивілізація: ретроспектива порівняльних визначень понять “культура” та “цивілізація” в європейській філософсько-антропологічній та історичній думці. Спектр визначень поняття “культура” та межі “онтологічного поля” культурології. Основні теоретичні підходи до аналізу культур: аксіологія культури, герменевтика культури, теологія культури, культурна антропологія, етнокультурологія, історична типологія та морфологія культур, соціологія культури, психоаналітичні моделі Зміст дисципліни за темами культури, семіотика культури, структуралізм, ігрова концепція культури, гуманістичні концепції культури тощо.

Тема 7

Методологічні проблеми
культурфілософського осмислення історії та “діалогу культур”

Культурфілософське осмислення історії.“Смисл історії” та принципи культурно-історичної динаміки (лінійні та циклічні моделі, архетип “вічного повернення”, культурні підйоми і спади, моделі маятника, калейдоскопа, дерева, лабіринта та ін.). Динаміка культури в моделі “тріади” П.О. Сорокіна. “Культура та “вибух” Ю.М. Лотмана. Проблема паралелізму в історичному розвитку культур. Концепція “осьового часу” К. Ясперса. “Культурно-морфологічна школа”: жіночі та чоловічі культури, теорія “культурних кіл” Лео Фробеніуса. Історична типологія культур згідно до органічних метафор: зародження, зріст, кульмінація, криза, занепад Зміст дисципліни за темами, смерть. Теорія “культурно-історичних типів” М.Я. Да­­ни­левського. Ідеї морфології та фізіогноміки культур в куль­тур­філософії О. Шпенглера. “Виклик і Відповідь”: теорія “ло­­кальних цивілізацій” А. Тойнбі. “Школа Анналів” та історія ментальностей. Культура в есхатологічній перспективі. Футуро­ло­гічні концепції культури: “Точка омега” П. Тейяра де Шардена, “Кінець історії” Ф. Фукуями, “Зіткнення цивілізацій” С. Хан­тинг­тона. Діалог культур у просторі та часі. Принципи “діалогізму” та школа “діалогу культур”. Теорія культурного імперіалізму. Муль­ти­культуральна модель як стратегія культурної політики. Загальні орієнтири стратегії мультикультуралізму: збереження і розвиток культурної самобутності малих етносів, заохочення міжна­ці­о Зміст дисципліни за темами­наль­них контактів, повага до цінностей інших
культур.

Тема 8

Культурологія та компаративістика. Міждисциплінарні дослідження

Міждисциплінарний та компаративний підходи в культурології. Специфіка міждисциплінарності. Гуманітарні дослід­жен­ня, що користуються методами двох або більше дисциплін. Приклади міждисциплінарних досліджень: антропологія, структурна лінгвістика, семіотика, структуралізм, постструктуралізм. Культурологія та посткласична філософія як реалізація синтезу методологічних стратегій. Компаративні методидослідження культур як вивчення культурних процесів і явищ на основі використання методів історико-порівняльного аналізу (Comparative Studies) з метою виявлення та ідентифікації подібного (загального, інваріантного) і специфічного (індивідуального, варіативного) в культурах. Кроскультурні дослідження (Cross-Cul­tu­ral Studies). Проблемне поле компаративного підходу як простір особливої ментальної, цивілізаційної та культурної взаємодії Зміст дисципліни за темами різ­но­манітних форм і типів інтерпретації культур на перехресті західної та східної, класичної та сучасної традицій. Ідеї компаративістики в культур-антропології, філології, історико-порів­няльній міфології, порівняльному релігієзнавстві та інших сферах гуманітаристики. “Історія ідей” як методологія гуманітарних досліджень. Культурологія як “компаративне знання”. Культурологічна компаративістика як вміння вести порівняльний аналіз різних світоглядних парадигм і типів ментальності, виявляти спільні риси та унікальні особливості концепцій, орієнтуватися в трансформаціях форм класичних традицій у сучасних культурних феноменах Заходу і Сходу. Порівняльний метод і метод аналогій у вирішенні проблем історичного розмаїття цивілізацій, їх єдності та відмінностей, контактів, законів виникнення, розквіту та загибелі культур Зміст дисципліни за темами.

Тема 9

Методологічний плюралізм. Концептуальні засади сучасної культурологіі

Критика методологічного монізму. Плюралізм як методо­логічна установка та філософське вчення, згідно до якого існує декілька (або множина) незалежних начал буття або засад знань, які не створюють абсолютної єдності. Методологічний плюралізм демократичного суспільства як прояв різних думок, орієнтацій, оцінок. Проблема єдності наукового знання. Істо­ричний та сучасний агностицизм. Релятивізм як методоло­гічна проблема. Розмаїття думок, гетерогенність знання та теоретичний плю­ралізм сучасної науки. Від Культури – через культуру – до культур: методологічні засади ключових проблем культурології (масова та елітарна культура, культурні столиці та провінцій­ність, альтернативні культури: субкультура, контр-культура, медіа-культура, молодіжна культура Зміст дисципліни за темами, культура етнічних меншин, феномен маргінальності та маргіналії культур, глобалізм та антиглобалізм, універсалізм і партикуляризм, модернізація та фундаменталізм та ін.). Постструктуралізм, постмодернізм, гендерні дослідження в культурології. Методологічний плюралізм як базовий принцип пізнання в інтелектуальній ситуації кризи постпозитивізму та існування строкатого спектру теорій постмодернізму. Методологічний плюралізм як головна теоретико-пізна­валь­на стратегія культурології.

Плани семінарських занять

Семінар 1

Вибір методологічної стратегії наукового дослідження

Проблемна дискусія: Міграція методів між різними сфе­рами знання.Міграція методів – епістемологічна катастро­фа чи нормальне явище сучасної гуманітаристики? “Ва­вілонське стовпотворіння” методів і концепцій в апараті культурологіч­ного дослідження.Культурологія як сфера “паралельного” мислення. Біоморфні паралелі (морфологія рослин як аналогія динаміки культур Зміст дисципліни за темами, О. Шпенглер). Семіотичні паралелі (культура як текст, Ю.М. Лотман). Психоаналітичні паралелі (“архетипи колектив­­ного підсвідомого” як інструмент аналізу культур, К.Г. Юнг).

Індивідуальне усне завдання: Обрати методологічну стратегію дослідження явища культури із залученням методів, запозичених у різних сфер знання.

Приклад: “Геніальність” як об’єкт соціологічних, естетичних, мистецтвознавчих, філологічних, історичних, психологічних, нейрофізіологічних студій тощо.

Резюме: Співставлення обраних методологічних стратегій. Обговорення результатів. Підведення підсумків.

Семінар 2

Конкурсний науковий проект

Проблемна дискусія: Визначення дослідницьких “лакун” у культурології.Як відбувається прирощення нового знан­­ня в сфері теорії та історії культури? Як знайти “білі плями” на карті досліджуваної проблеми? Як створити оригінальну концепцію на Зміст дисципліни за темами основі синтезу та інтерпретації існуючих дослід­жень? Як визначити принципово новий проблемний ракурс? Як найбільш чітко сформулювати свою концепцію?

Індивідуальне письмове завдання: Скласти програму персонального наукового проекту для участі в конкурсі в тематичних межах “Cultural Studies”.

Приклад: Міжнародний конкурс наукових проектів “Глобальний простір культур”, об’явлений Центром гуманітарної осві­ти Національної академії наук України.

Вимоги. Необхідні структурні підрозділи наукового проекту:

² Curriculum vitae (букв.: “коло життя” – відомості про конкурсанта, коротка біографія з указанням персонального досвіду в обраній галузі, апробації, публікацій тощо).

² Повна назва проекту (не більше 10 слів).

² Обгрунтування проекту (актуальність, мета і завдання, застосована методологія, опис ключових гіпотез, структурні Зміст дисципліни за темами скла­дові проекту).

² Терміни реалізації.

² Запланований бюджет.

² Спеціальні умови (необхідність консультацій з експертами, відряджень та стажування, проведення польових дослід­жень, соціологічних опитувань чи інтерв’ювання, роботи в архі­вах тощо).

² Очікуваний результат (монографія, серія публікацій, формування пропозицій щодо проведення культурних акцій на регіональному рівні, організація конференцій і семінарів за темою проекта тощо).

Резюме: Обговорення результатів. Визначення кращих проектів. Виявлення типових помилок у створенні дослідницьких концепцій та оформленні наукового проекту. Підведення підсумків.

Семінар 3

Методологічна гра

Проблемна дискусія: Що таке методологічна гра?“Люди, які грають в ігри, та ігри, в які грають люди”. Homo ludens. Гра як модель культури. Методологія гри Зміст дисципліни за темами та гра в методологію. Учасники, правила та специфіка проведення методологічної гри.

Колективне завдання: Організувати та провести методологічну гру.

Приклад: “Створення культурного центру Харкова в німецькому місті-побратимі Нюрнберзі”.

Вимоги:

² Скласти гіпотетичний перелік учасників обговорення проблеми.

² Обрати конкретну роль для участі в методологічній грі (голови адміністрації та мери міст-побратимів, фахівці з міжнародних зв’язків, фінансист, архітектор, культурний менеджер, соціолог, історик, краєзнавець, журналіст тощо).

² Створити власний проект, який включає такі компоненти: визначення головної ідеї проекту, обгрунтування вибору міс­ця, назва культурного центру, перелік його функцій, архітектурно-художнє рішення, специфічні риси оформлення інтер’єру тощо.

² Провести колективне обговорення проектів.

Резюме: Систематизація концепцій Зміст дисципліни за темами. Створення генеральної концепції культурного центру. Підведення підсумків методологічної гри.

Семінар 4

Наукова конференція

Проблемна дискусія: “Методологічний плюралізм?”Наукова конференція як місце зустрічі, спів-і-протиставлення різних методологічних платформ.

Колективне усне завдання: Організувати і провести наукову конференцію.

Приклад: “В лабіринтах культури: методологічні проблеми культурології” (Міжнародна наукова конференція).

Вимоги: Обрати оргкомітет конференції. Запропонувати ма­ке­ти інформаційного листа, запрошення, об’яви та програми конференції. Підготувати доповіді за темами дипломних робіт на пленарному та секційних засіданнях у режимі “круглого столу”.

Резюме: Критика концепцій. Обговорення доповідей. Під­веден­ня підсумків роботи наукової конференції. Нагородження переможців.

Семінар 5

Видавничий проект

Проблемна дискусія: Діалог між точними та гуманітарними науками. Чи можливо Зміст дисципліни за темами встановити чіткі межі між методами точних та гуманітарних наук? Як окреслити лінії розподілу між точним і неточним знанням, наприклад, у психології, соціології, теорії ритму або геометричних пропорцій? Чому “теорія кольору” може бути і розділом фізики, і частиною історії живопису? Як відрізнити історію-міф від історії-факту? Чи можуть статистичні методи допомогти історику та теоретику культури? Чи є адекватними суворі математичні методи в дослідженнях літератури та мистецтва? Як комп’ютерне моделювання допомагає гуманітаристиці? Чи припустимо залучати методи точних наук для аналізу художньої культури? Чи потрібні інтуїція та поетичне мислення в точних науках? Праве та ліве – образне та Зміст дисципліни за темами раціональне: функціональна асиметрія мозку.

Індивідуальне письмове завдання: Створити видавничий проект (монографія, енциклопедія, підручник, довідник, антологія, альманах, журнал тощо), присвячений вирішенню конкретної культурологічної проблеми із залученням методів як точних, так і гуманітарних наук.

Резюме: Ознайомлення з текстами письмових завдань. Визначення кращих видавничих проектів. Обговорення результатів. Підведення підсумків.

Семінар 6

Медіа-проект

Проблемна дискусія: Глобалізм, мультикультуралізм, “діалог культур”. Розуміння Іншого. Ідеологія діалогу. Відкриті та замкнені суспільства. Мультикультуральна модель світу та розірвана свідомість. Межі культур та пограничні території. Культури та субкультури. Культурна експансія та механізми самозахисту культур. Етика діалогу та маргіналізація свідомості. Семантика порубіжжя культур. Топоси культурних меж.

Індивідуальне усне завдання: Створити культурологічний медіа-проект, пов Зміст дисципліни за темами’язаний з проблемами “діалогу культур”.

Приклад: Онтологія міжрелігійного, міжконфесійного та міжетнічного діалогу.

Вимоги. Необхідні структурні підрозділи медіа-проекту:

² Назва проекту.

² Розробка концепт-ідеї з урахуванням типу ЗМІ (преса, радіо, телебачення).

² Опис інтерактивного сценарію з визначенням складу учасників (читачів, слухачів, глядацької аудиторії).

² Персоналії: режисер, диктори, гості, постійні учасники-виконавці проекту тощо.

² Аудіовізуальні та технічні ефекти.

² Детальна характеристика, наочний приклад або типовий фрагмент сюжету медіа-проекту.

Резюме: Проведення колективного обговорення медіа-про­­­­ектів. Визначення проектів-переможців, найбільш утопічних і найбільш реалістичних пропозицій. Підведення підсумків.

Семінар 7

культурологічна дискусія

Проблема: Міжкультурний конфлікт і методи його роз­в’язання. Ксенофобія та толерантність. “Екстремальна культурологія Зміст дисципліни за темами”. Причини і типи міжкультурних конфліктів. “Зіткнення цивілізацій”. По той бік переможців та переможених: пошук розумних компромісів. Методологія творчого конфлікту. Конфлікт чи катастрофа? Як вийти зі стану конфлікту (соціального, етнічного, психологічного, мовного, геополітичного та ін.)? Як уникнути конфлікту? Які соціально-культурні акції сприятимуть толеран­тності, взаємопорозумінню та здійсненню творчого “примирення” різних типів світоглядів, ментальностей, “картин світу”? Чи можливе безконфлікт­не співіснування різних культур? Безконфліктність як стагнація. Культурологія як конфліктологія.

Колективне усне завдання: Організувати і провести куль­ту­рологічну дискусію.

Приклад: “Анатомія конфлікту”.

Резюме: Визначення проблемних точок та окреслення ліній непорозуміння. Підведення підсумків дискусії.

Семінар 8

Міждисциплінарний семінар

Проблемна дискусія: Культурологія та проблема міждисциплінарності Зміст дисципліни за темами.Розмаїттянаукових шкіл, підходів, ракурсів. Конфлікт методологій. Непорозуміння через несхожість типів освіти, “інтелектуальних навичок” і академічних традицій. Етика дискусії. Проблема єдиного теоретичного лексикону.Пошуки наукової “метамови”.

Завдання: Організувати і провести міждисциплінарний се­мінар за участю фахівців-дослідників різних сфер знання.

Приклад: “Пам’ять як предмет міждисциплінарних досліджень”.

Проблемне коло семінару: пам’ять та культура, пам’ять­ –свідомість ­– особистість, соціальна пам’ять та амнезія, психологія пам’яті, біологічна та генетична пам’ять, пригадування та забування як культурні універсалії.

Можливий перелік учасників: історик, філософ, психолог, соціолог, лінгвіст, археолог, бібліограф, мистецтвознавець, біо­лог, генетик, нейрохірург, фахівець з комп’ютерних технологій.

Резюме: Пошук концептуальної Зміст дисципліни за темами єдності. Обговорення результатів міждисциплінарного семінару. Підведення підсумків.

Семінар 9

Парад нових концепцій

Проблемна дискусія: Методологія культурології: погляд у майбутнє.Конформізм і нон-конформізм. “Нема пророків у власній вітчизні”... Драма архаїстів і новаторів. Чому б молодому культурологу не зайнятися естетикою графіті, перформансу, електронної музики, боді-арту та flash-mob? Культурологічні дослідження “тут і тепер ” (hic et nunc). Обрії нової культурології. Пошуки нетривіальних сюжетів, оригінальних підходів, нових методологічних стратегій. Мода на новизну чи повернення до витоків? Культурологічна прогностика та футурологія. Методологічні ігри доби електронних технологій. Після постмодерну: погляд у культуру “можливостей неможливого”.

Індивідуальне письмове завдання: Організувати і провести віртуальний міжнародний конкурс-ярмарок Зміст дисципліни за темами кращих ідей перспективних наукових досліджень у сфері культурології та взяти участь у цьому “параді нових концепцій”.

Приклад: “Академія культурології майбутнього: нові методи, нові технології, нові імена”.

Резюме: Обговорення концепцій. Визначення кращих ідей. Підведення підсумків.

РОЗДІЛ 3

Ключові поняття

Короткий теоретико-методологічний лексикон

Аберація(лат. aberrare – відхилятися, блукати, загубитися, збитися зі шляху) – віддалення від предмета, помилка в здогаді, перекручення фактів внаслідок невірного припущення або неточно обраного ракурсу дослідження.

Агностицизм (грецьк. agnostos – невідомий) – теоретико-методо­ло­гічна установка та філософське вчення про непізнаванність буття, тобто про трансцендентність абсолютного; у більш широкому розумінні – сукупність концепцій, що спираються на принцип непізнаванності істини та об’єктивного Зміст дисципліни за темами світу, його сутності та закономірностей.

Ад-хок методології (лат. ad hoc – до місця, до речі, до
діла, доречно) – комплекс гнучких, рухливих, “м’яких” методо­логій, які не передбачають наявності готових рецептів “на усі
випадки життя”, а виникають виключно “до речі”, в умовах конкретної ситуації.

Амбівалентність (лат. ambo – обидва і valentia – сила) – один з ключових концептів у дослідницьких моделях, які описують неоднозначне розуміння культурних явищ, а саме – подвійність переживання, коли один і той же об’єкт викликає у людини одночасно протилежні почуття, наприклад, симпатію та антипатію (при чому одне з почуттів іноді підлягає витисненню або маскується іншим). Термін введено Е. Блейлером Зміст дисципліни за темами. Концепція А. розроблялася в школі аналітичної психології як однаково виражена спрямованість руху свідомості у протилежних, взаємовиключних напрямках. Далі концепція А. була перенесена до культурології, зокрема М.М. Бахтіним (синонімом А. є “амфіболія” – двозначність).

Аналітичний метод (грецьк. аnalysis – розкладення, розчленування, роздріблення) – метод, що спирається на аналіз, тобто понятійне розкладення єдності на множинність, цілого – на частини, складного – на його компоненти, події – на її окремі ступені, поняття – на його ознаки (протилежність – синтез). Причинний аналіз диференцює явище з урахуванням його причинних відносин. Логічний аналіз розкладає його в залежності від логічних відносин. Феноменологічний аналіз вичленяє в явищі зміст свідомості, щоб дослідити сутність останнього. Психологічний аналіз розкладає Зміст дисципліни за темами зміст свідомості на його елементи. Акт аналізу називають аналізуванням, а спосіб проведення аналізу – аналітичним методом.

Аналогії метод (грецьк. analogia – відповідність, схожість) – метод пошуку схожості різних предметів та явищ; перенесення знань, загальних моделей і принципів, отриманих з вивчення одного об’єкту, на менш вивчені об’єкти (наприклад, ізоморфізм мікро- і макро-світу). Умовивід за аналогією – один з фундаментів створення наукових гіпотез. Однак, незважаючи на еврістичну функцію, метод А. не має доказової сили.

Антиномії метод (лат. antinomia – протиріччя в законі)– метод пошуку протиріччя між двома положеннями, які можна однаково логічно довести. Розрізняються антиномії як логічні вдбитки самої дійсності та Зміст дисципліни за темами антіномічні судження – парадокси, обумовлені історичним рівнем знань. Вчення про антиномії розроблено в “Критиці чистого розуму” І. Канта. Він розрізнює чотири антиномії – дві математичні та дві динамічні, що складаються з тези (ствердження) й антитези (заперечення).

Верифікація (лат. verus – істинний і facio – роблю)– підтвердження, принцип встановлення осмисленості висловлю­вань. Припущення (гіпотеза) може бути верифікованим (тобто його істинність може бути доведена як за допомогою досвіду, так і за допомогою логічного доказу) або неверифікованим (не підтвердженим ані досвідом, ані доказом).

Гетерогенний (грецьк. heterogenes – різнорідний) – той, що належить іншому роду, неоднорідний, складений із різнорідних елементів. Протилежність – гомогенний (грецьк. homo­genes – однорідний).

Гіпотеза (грецьк. hypotesis Зміст дисципліни за темами – основа) – припущення, виражене в формі наукових понять. Гіпотеза називається науковою тільки в тому випадку, якщо вона верифікується, підтверджується фактами: “Hypotheses non fingo” – “Гіпотез я не вигадую” (І. Ньютон).

Гносеологія (грецьк. gnosis – пізнання та logos – вчення) – вчення про пізнання. Гносеологічний – той, що стосується процесу пізнання.

Дедуктивний метод (лат. deductio – виведення)– метод виведення часткового із загального; шлях мислення, який веде від загального до часткового. Загальною формою дедукції є силогізм.

Емпіризм (грецьк. empeiria – досвід) – напрям в гносеології, який все пізнання виводить з чуттєвого досвіду (емпірії); з методологічної точки зору – принцип, згідно до якого вся наука і вся життєва діяльність повинні базуватися Зміст дисципліни за темами на цьому досвіді. Засновник гносеологічного Е. – Дж. Локк, методологічного Е. – Ф. Бекон; головний представник Е. у XIX ст. – Дж. Мілль. Протилежне до Е. поняття – раціоналізм.

Епістемологія(грецьк. episteme – знання і logos – вчення) – теорія пізнання. Епістемологічний – теоретико-пізнаваль­ний.

“Жорсткі” та “м’які” методології (англ. hard and soft me­tho­dology) – протиставлення двох типів методологій сучасного пі­знання за критерієм “наукового статусу”. “Жорсткі” методології частіше використовуються в точних науках і мають “сильний науковий статус” – спрямованість на об’єктивне знання, наявність однозначних сценаріїв мислення та діяльності, використання системи чітких принципів і рекомендацій, націленість на пошук достовір­­ної, верифікованої істини. “М’які” методології Зміст дисципліни за темами частіше використовуються в гуманітарних науках і мають “слабкий науковий ста­тус” – спрямованість на суб’єктивне знання, наявність багатознач­них сценаріїв, відсутність системи чітких принципів і рекомендацій, відмова від пошуку достовірної, верифікованої істини. “М’я­кі” методології спрямовані не на розподіл, а на об'єднання гуманітаріїв, що вивчають традиції та тен­денції культурних процесів.

Індуктивний метод (лат. inductio – наведення)– метод руху знання від часткового, особливого до загального, закономірного. Знання, отримане за допомогою індукціі, називається індуктивним, процес його придбання – індукуванням, науки, які користуються цим методом – індуктивними науками, а відкриті за його допомогою закони – індуктивними законами.

Металогічний (грецьк. meta – між, після, вслід Зміст дисципліни за темами за і logike – логіка) – той, що виходить за межі логіки.

Метод (грецьк. methodos – шлях, дослідження, простежування) – шлях досягнення якоїсь мети, сукупність засобів або операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. Науковий М. – шлях пізнання, який дослідник прокладає до свого предмета, керуючись своєю гіпотезою. При цьому вчення про М. (методологія, філософія) надає дослідникові засіб перевірити, чи підходить обраний метод для досягення поставленої мети і чи послідовно він використовує цей метод у процесі роботи, дозволяє розробляти нові методи, навчає критичному ставленню до дослідницьких процедур, вмінню рефлектувати систему понять і принципів наукового мислення.

Методика (грецьк. methodos) – 1) сукупність методів, засобів, прийомів, процедур теоретичного Зміст дисципліни за темами або практичного виконання якоїсь роботи, 2) вчення про методи викладання тієї чи іншої науки.

Методологія (грецьк. methodos і logos – вчення, розум) –
1) вчення про способи організації теоретичної та практичної діяль­­ності людини; 2) вчення про метод; 3) головні принципи або сукупність прийомів дослідження в якійсь науці. Значну роль у розробці філософських проблем М. відіграли Сократ, Платон, Ари­стотель, Ф. Бекон, Р. Декарт, І. Кант, Ф.В.Й. Шеллінг, Г.В.Ф. Ге­­­­г­ель, позитивісти та ін. У ХХ ст. М. стає важливим пунктом осмислення та переосмислення сучасної культурної проблематики. Ефективність проектування, програмування нових типів людської діяльності – це питання існування та оновлення сучасної культури, яка живе Зміст дисципліни за темами і трансформується значною мірою завдяки тому, що осмислює власну методологію, культивує суспільно-гуманітарні виміри методології.

Монізм(грецьк. monos – один, єдиний) – спосіб розглядання різноманітності явищ світу з опорою на єдину основу (субстанцію) всього існуючого. Протилежності М. – дуалізм (визнання двох незалежних начал) і плюралізм (визнання множинності начал). Методологічний М. – базовий принцип пізнання, що спирається на едину теорію або визнає обраний метод єдиним і універсальним. Спроби знайти єдиний метод, який можна було б використовувати повсюди, довели, що “універсального методу” не існує і, більше того, кожна проблема потребує власного методу.

Парадигма (грецьк. paradeigma – приклад, взірець) – су­купність передумов і аксіоматичних Зміст дисципліни за темами положень, які зумовлюють конкретне наукове знання і визнаються на даному етапі. Поняття П. було обгрунтовано позитивістом Г. Бергманом і поширено американським фізиком Т. Куном (“Структура наукових револю­цій”). Часто замінюється поняттям “картина світу”.

Плюралізм (лат. pluralis – множинний) – методологічна установка та філософське вчення, згідно до якого існує декілька (або множина) незалежних начал буття або засад знань, які не створюють абсолютної єдності (атомізм, монадологія, прагматизм В. Джеймса, персоналізм, неотомізм тощо). Поняття П. веде походження від Г. Вольфа (1712). П. як прояв різних думок, орієнтацій, оцінок є характерною рисою демократичного суспільства. Методологічний П. – базовий принцип пізнання в інтелектуаль­ній ситуації кризи постпозитивізму (“Анархічна Зміст дисципліни за темами теорія пізнання” П. Фейєрабенда) та існування строкатого спект­ру теорій постмодернізму.

Позитивізм (лат. positivus) – методолого-гносеологічна уста­новка, згідно до якої знання можна отримати як результат суто наукового пізнання, а також філософський напрям, заснований цією установкою. Сцієнтичний пафос П. – у відмові від філософії (“метафізики”) як пізнавальної діяльності. В еволюції П. виокремлюються такі етапи: 1) “перший П.” (О. Конт, Дж. Мілль, Г. Спенсер, Ж.Е. Ренан та ін.; 2) “другий П.” (Р. Авена­ріус, Е. Мах); 3) “неопозитивізм”, представлений аналітичною філософією (У. Куайн, К. Поппер, Г. Райл та ін.) і Віденським колом, на основі якого оформлюється логічний позитивізм (Р. Кар­нап, К. Гедель, М Зміст дисципліни за темами. Шлік та ін.); 4) “постпозитивізм”, у межах якого формується тенденція до пом’якшення початкового методологічного радикалізму (Т. Кун, І. Лакатос, С. Тул­мін, П. Фейєра­бенд, аналітична філософія).

Раціоналізм (лат. rationalis – розумний, ratio – розум) – сукупність філософських напрямів, центральним пунктом аналізу яких є розум, мислення (в суб’єктивному аспекті) та розумність, логічний порядок речей (з об’єктивної точки зору). У XVII ст. Р. пов’язаний з іменами Р. Декарта, Б. Спінози, Г.В. Лейб­ніца та Г. Вольфа (проти них виступали емпіристи Дж. Локк, Д. Юм, Е.Б. Кондильяк). І. Кант зняв протилежність Р. і емпіризму. І.Г. Фіхте, Ф.В Зміст дисципліни за темами. Шеллінг, Г.В.Ф. Гегель частково повернулися до об’єктивного Р. Цілком раціоналістичними є історичний матеріалізм, прагматизм, позитивізм. Р. – метод мислення доби Просвітництва. Антитезою Р. виступали романтизм, ірраціоналізм (А. Шопенгауер, С. К’єркегор, Ф.П. Мен де Біран, Ф. Ніц­­ше), філософія життя (А. Бергсон, В. Дільтей). Протилежне до Р. поняття – емпіризм.

Редукція (лат. reductio – повертати, рухатися назад) – методологічний прийом спрощення, одне з ключових понять феноменології. В широкому розумінні Р. – поняття, що означає дії та процеси, котрі приводять до спрощення структури будь-якого об’єкта, а також методологічна установка на зведення даних до первісних начал.

Релятивізм (лат. relativus – відносний) – методолого-гносео Зміст дисципліни за темами­логічна та філософська точка зору, вперше представлена софістом Горгієм, згідно до якої всі знання лише відносно істинні, бо залежать від суб’єкта пізнання. Етичний та гносеологічний Р. є методологічним фундаментом багатьох концепцій філософії історії та культури ХХ ст. Культурний Р. – умонастрій в межах європейської традиції, що стверджує множинність культур, різноманітність шляхів їх розвитку, ціннісних систем і культурно-історичних типів.

Синтетичний метод (грецьк. synthesis – поєднання, сполучення) – метод наукового дослідження, який полягає в поєднанні різноманітних явищ, речей, якостей, протилежностей або зведення суперечливої множинності до єдності, при якому протиріччя знімаються (протилежне поняття – аналіз). Результатом синтезу є цілком нове утворення, властивість якого Зміст дисципліни за темами – не тільки зовнішня сума властивостей компонентів, а також і результат їхніх взаємопроникнень і взаємодій.

3.2. Методологічні засади
культурології:

концепції та теорії, напрями аналізу
та школи дослідження культур

Аксіологічні теорії культури – погляд на культуру з точки зору теорії цінностей. Цей підхід полягає у тлумаченні культури як сукупності цінностей, а культурологія з цього погляду постає як знання про регулятивно-нормативну сферу буття (цінності, імперативи, ідеали, норми, табу тощо). Американські філософи Ч. Пірс і Дж. Дьюї вважали, що цінністю є корисність: речі ціняться тільки тоді, коли вони є корисними для людини. Німецькі філософи Баденської школи неокантіанства (В. Він­дель­­­банд, Г. Ріккерт Зміст дисципліни за темами) вважали, що цінність – ідеальне буття нор­ми, незалежне від емпіричної свідомості. Цю ідею підтримали В. Дільтей, О. Шпенглер, А. Тойнбі та М. Вебер. Вони створили релятивістську теорію культури, де головною постає теза про множинність рівноправних ціннісних світів. Це виключає як існування універсальних цінностей, так і саму ідею культурно-історичного прогресу. Щоб зрозуміти сукупність ціннісних змістів тієї чи іншої культури, в неї потрібно “вжитися”. Для оцінювання об’єктів культури конструюється ієрархічна шкала цінностей: вгорі – культурні об’єкти та явища, що мають всесвітню цінність, а внизу – все, що не має цінності, або має негативну цінність (анти-культура, безкультурність тощо). Одним з перших обгрунтував Зміст дисципліни за темами аксіологічний підхід до культури Генріх Ріккерт (1863-1936). Згідно до його теорії (“Науки про природу та науки про культуру”, 1911), цінності постають ідеальним, незалежним від людини вічним світом. Відносність будь-якої системи культурних цінностей та відмова від абсолютних цінностей – теми аксіологічних міркувань в культур-антропологічних дослідженнях (Ф. Боас,У.Х. Ріверс,Р. Бенедикт,У.Г. Самнер,М.Дж. Хер­­ско­віц,А. Радкліфф-Браун,К. Клакхон тощо). Підвищений інтерес до аксіологічних вимірів культури виникає в періоди духовних криз: “переоцінки всіх цінностей” (Ф. Ніцше). Аксіологічний аналіз – важлива складова вивчення процесів ак­куль­турації та інкультурації, механізмів формування особис­тості, взаємодії елітарної Зміст дисципліни за темами та масової культури, соціологічних та психологічних досліджень культури, визначення специфіки “діалогу культур” тощо.

Аналітична психологія – відгалудження психоаналізу, теорія “архетипів колективного підсвідомого” як природжених психічних структур. А.п. розроблена швейцарським психологом і філософом Карлом Густавом Юнгом (1875-1961). Його концепція вплинула на формування транс­­персональної психології, визначення методологічних засад порівняльного мистецтвознавства, літературознавства, компаративного аналізу культур.

Аналітична філософія – філософська традиція, що поєднує логічний позитивізм, філософію лінгвістичного аналізу і те­орію мовних актів. А.ф. – перш за все, філософія мови: її позиція – “світ крізь призму мови”. Засновники А.ф. – Бертран Рас­сел (який разом з А.Н. Уайт­хедом побудував теорію логічного атомізму) і Зміст дисципліни за темами Джордж Едуард Мур (йому належить критика ідеалістичної метафізики). Справжній натхненник А.ф. – Людвіг Вітгенштейн і його головна праця “Логіко-філософський трактат” (1916-1918). Відзнаки А.ф. – лінгвістичний редукціонізм (зведення всіх філософських проблем до проблем мови); “семантичний акцент” (концентрація уваги на проблемі значення); “методологічний ухил” (протиставлення методу аналізу всім іншим формам теоретичної рефлексії).

Антропологія культури (культурна антропологія, культур-антропологія) – сфера наукових досліджень, в центрі уваги якої процеси взаємовідносин між людиною та культурою, генеза людини як творця і творіння культури у філогенетичному та онтогенетичному аспектах. Засновник А.к. – Е. Тайлор (“Первісна культура”, “Вступ до вивчення людини і цивілізації (Антропологія)” та ін.). В історії культур-антропологічних Зміст дисципліни за темами досліджень виділяють: 1) етнологічний етап (1800-1860); 2) еволюціоністський етап (1860-1895), представлений дослідженнями Е. Тайлора, Дж. Фрезера, Дж. Мак-Леннана, Ю. Ліперта тощо; 3) історичний етап (1895-1925), пов’язаний з діяльністю американського вченого Ф. Боаса. Головна проблема А.к. – людина як феномен культури, а саме: культурація людських інстинктів, виникнення специфічної людської конституції, поведінка людини, система норм і табу, проблеми включення людини в соціокультурні системи, процеси аккультурації та інкультурації, вплив культури на форми статевікового визначення, родину, шлюб тощо. Теоретично близькими до А.к. є філософська антропологія М. Шелера та А. Геле­на, психологічна антропологія М. Мід і Р. Бенедикт, соціальна антропологія Б.К. Малиновського і А. Радкліфф Зміст дисципліни за темами-Брауна. А.к. може використовувати методи і фактичні дані таких дисциплін як археологія, біологія, анатомія, палеонтологія, лінгвістика, міфологія, соціальна географія, демографія та інших окремих напрямів антропології як науки, в межах якої досліджуються фундаментальні проблеми існування людини в природному і культурному середовищі.

Гендерні концепції культури – напрям і метод інтер­претації культури з позиції теорії “гендеру” (соціальна стать) та “статі” (біологічна стать). Г.к. виникли в середині 1970-х рр. У дослідницькому фокусі – статеві/сексуальні диференціації в суспільстві та культурі, проблеми “жіночої” (“фемінної”) або “чоловічої” (“маскулінної”) зумовле­ності форм культури, типів поведінки, релігійних феноменів, історичних подій та ін. Авторами гендерної теорії є Зміст дисципліни за темами Г. Гарфінкель, І. Гоффман, Д. Лорбер, Дж. Скотт, Т. де Лауретис та ін. Їхні ідеї щодо культурології розвинені в працях М.С. Кіммела “Гендероване суспільство”, Н. Габріелян “Стать, культура, релігія” та ін.

Герменевтика культури – підхід до культури з погляду герменевтики – “філософії розуміння”, теорії та методології тлумачення текстів. Герменевтика виникла в межах богослів’я (екзегетика I-II ст. н. е.), була розвинена як філологічна дисципліна інтерпретації греко-латинських текстів у добу Ренесансу і Реформації, філософський статус отримала в XIX ст. завдяки працям Ф. Шлейєрмахера. Головні представники філософської герменевтики кінця ХІХ-ХХ ст.: В. Дільтей, М. Гайдеггер,
Г.-Г. Га­дамер Зміст дисципліни за темами, П. Рікер. У широкому розумінні Г.к. – не тільки епістемологія інтерпретації та онтологія розуміння будь-яких текстів культури: скриптуальних, вербальних, візуальних, але і підхід до самої культури як Тексту, який є нескінченно відкритим для розуміння, інтерпретації та реінтерпретації. Г.к. – одна з фундаментальних форм осмислення духовного досвіду буття культури-в-людині й людини-в-культурі як онтології розуміння.

Гуманістичні концепції культури – напрям у філософії культури, теоретичною базою якого є ідеї та цінності гуманізму. До цього напряму відносяться ідеї про “ноосферу” в працях В.І. Вернадського (1863-1945) “Біосфера та ноосфера”, “Роздуми натураліста”; П. Тейяра де Шардена (1881-1955) “Феномен людини”. Гуманістичні Зміст дисципліни за темами концепції “планетарного мислення” розроблені в працях К.Е. Ціолковського (1857-1935), О.Л. Чи­жев­сько­го (1897-1964) та інших теоретиків так званого “російського кос­мізму”, а також у працях М.К. Реріха (1874-1947) та О.І. Реріх (1879-1955) – у “Вченні живої етики”. Гуманістичні принципи культури розроблено А. Швейцером (1875-1965) у працях “Благоговіння перед життям”, “Культура та етика”.

Дифузіонізм – метод і напрям культурно-історичних досліджень з точки зору процесів культурної дифузії, тобто просторового поширення культурних досягнень одних суспільств на інші. Теоретико-методологічною базою Д. є ідеї “Антропогео­графії” німецького географа Ф. Ратцеля (1844-1904), теорії “куль­турних кіл” Л. Фробеніуса (1873-1938) та Ф. Гребнера (1877-1934). На відміну від еволюціоністів, які розглядали Зміст дисципліни за темами кожне явище в культурі як ланку в ланцюгу еволюції, дифузіоністи розглядали явища культури, перш за все, у зв’язку з географічними умовами. “Культурне коло” не змінюється в часі, а лише взаємодіє з іншими колами в географічному просторі. Ці ідеї знайшли відображення в теорії міграцій, згідно до якої культурні явища, які колись виникли, багаторазово переміщуються, що викликає схожі риси культур. Історія культур – це історія руху в часі декількох “культурних кіл”, які змінюють одне одного у культурних шарах і взаємодіють (“нашарування”). Концепції Д. знайшли розвиток в працях Тура Хейєрдала “Давня людина і океан”, Л.І. Мєчнікова “Цивілізації та великі історичні Зміст дисципліни за темами ріки”, Г. Елліот-Сміта “Міграції давньої культури”. Д. сприяв розвиткові різних методів дослідження культур: методу картографування, експериментальних методів, польових досліджень тощо.

“Діалог культур” – дослідницька стратегія, яка базується на принципах “діалогізму” – напряму філософії першої половини ХХ ст., що мав на меті створення нового типу рефлексії на основі діалогу в якості ставлення до “Іншого” як до “Ти”. Справжнє Я розкривається в ставленні до Іншого (у горизонтальному напрямі – до іншої людини, у вертикальному – до Бога як Абсолютного “Ти”). До діалогізму відносяться, перш за все, праці Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, М. Бубера, М.М. Бахтіна. Діалогізм став знаменням часу, вплинув на феноменологію Е Зміст дисципліни за темами. Левінаса та герменевтику Г.-Г. Гадамера, знайшов відбиток в екологічних (діалог з природою) та культурологічних теоріях. Нескінченні діалоги культурних традицій відбуваються у просторі, часі, свідомості. Місце обміну текстами та смислами –простір “порубіжжя”, “топос” культурних меж. Культура – дволикий Янус, що існує на межі сучасності та історії, свого та чужого, цивілізованого та варварського, відомого та невідомого. Представники школи “діалогу культур” (Л.М. Баткін, В.С. Біблер та ін.) досліджують як ті символічні діахронні “бесіди” та “репліки” крізь століття, що виникають у перспективі “великого часу” між різними культурами, так і ті синхронні діалоги, що відбуваються між носіями культур, розділених просторовими, мовними, релігійними Зміст дисципліни за темами бар’єрами.

Еволюціонізм – метод і напрям антропології, культурології, соціології, який базується на теоретичних моделях еволюції, зростання, незворотних культурних змін. Е. пояснює розвиток кльтури та суспільства виключно внутрішніми властивостями та законами росту за обов’язковими стадіями органічної еволюції. Теорія, в якій зроблено акцент тільки на внутрішніх факторах росту, має назву ендогенної. Такою і є теорія Е. (її теоретичний антипод, дифузіонізм, називається екзогенною теорією). Теоретичну базу Е. було закладено в ХІХ ст. (Г. Спенсер, Е. Тайлор, Л.Г. Морган). Ідеї Е. були розвинені у фунда­мен­тальних працях Дж. Фрезера (1854-1941). “Неоеволюціонізм” (або “культурно-еволюційна школа”) сформувався завдяки ідеям засновника Зміст дисципліни за темами культурології Л. Уайта в 60-ті рр. ХХ ст. у Колумбійському та Мічіганському університетах США і був підтриманий такими культур-антро­по­логами як А. Вайда, Р.А. Раппопорт, М.Д. Салінс, М. Хар­ріс та ін.

Екзистенціальна культурфілософія – один з головних напрямів у філософії культури ХХ ст., який походить з розуміння абсолютної унікальності та трагічності людського “існування” (“екзистенції”); звідси головні теми Е.к. – “пограничні ситуації”, свобода вибору, криза, катастрофічність проживання-в-світі, кинутість, страх, відчай, відчуження, самотність, “забуття буття” тощо. Е.к. спирається на ідеї різних шкіл екзистенціалізму, тобто “філософії існування”: німецьку (М. Гайдеггер, К. Ясперс, М. Бу­бер); французьку (Ж.П Зміст дисципліни за темами. Сартр, Г. Марсель, М. Мерло-Понті, А. Камю); російську (Л.І. Шестов, М.О. Бер­дяєв); італійську (Е. Кас­теллі, Н. Аббаньяно, Е. Пачі); іспанську (Х. Ортега-і-Гассет, М. де Унамуно); американську (У. Лоурі, У. Баррет, Дж. Еді). Серед ідейних витоків Е.к. – філософія Б. Паскаля, С. К’єр­кегора, Ф. Ніцше, “філософія життя”, феноменологія Е. Гуссерля. Близькими до Е.к. є французький персоналізм (Е. Муньє, М. Недон­сель) і діалектична теологія (К. Барт, П. Тіл­ліх, Р. Бультман).

Екологічний підхід – напрям в культур-антропології другої половини ХХ ст., який походить з теоретичних поглядів на Зміст дисципліни за темами культуру як засіб адаптації до природних умов. Форма і тип гос­подарства, будівель, одягу та культурних звичаїв у Е.п. вважаються зумовленими значною мірою кліматом, географічними умовами, температурою, флорою, фауною тощо. Основний пред­ставник Е.п. – М. Харріс.

Етнопсихологічна школа –напрям в культур-антрополо­гії та етнографіїСША середини ХХ ст., у центрі уваги якого – вив­чення взаємодії людської свідомості та культури. Пред­ставники Е.ш. (А. Кардинер, Р. Бенедикт, К. Клакхон, Р. Лінтон, М. Мід та ін.) пов’язували сутність етнічної культури з психологічними особливостями “сумарної” особистості. Методологічна основа Е.ш. – концепції Е. Сепіра, Р. Бенедикт і традиції психоаналізу.

“Зіткнення цивілізацій” концепція Зміст дисципліни за темами – теорія американського політолога, соціолога та культуролога Самюеля Філлапса Хантингтона (нар. 1927). Його головна теза (“Зіткнення цивілізацій”, 1996) полягає в тому, що ХХ ст. було часом зіткнення ідео­­логій, а ХХІ ст. стане часом зіткнення цивілізацій. Хантингтон вирізняє шість головних сучасних цивілізацій: індуїстську, ісламську, японську, православну, китайську та західну, які доповнює ще двома: африканською та латиноамериканською. За думкою Хантингтона, в наступній світовій війні, якщо вона поч­неться, світові конфлікти пройдуть по лініях “розламів” між цивілізаціями, зумовлених відмінностями релігій, мов і культурних традицій.

Ігрова концепція культури – підхід до аналізу культури як гри, в якому не тільки гра розуміється як явище кльтури Зміст дисципліни за темами, але й сама культура, її генеза, структура і сутність пояснюються існуванням феномена гри. Архаїчні витоки культури та її сучасні форми пов’язуються саме зі здібністю людини вільно грати. Німецький філософ Г.-Г. Гадамер аналізував історію та куль­туру як специфічну гру в стихії мови. Нідерландський історик Й. Хей­­­зин­га в праці “Homo ludens” (“Людина, що грає”) – подав фундаментальну характеристику ігрових форм культури, втілених у ритуалах, мистецтві, спорті, комерції, політиці тощо. Феноменолог Е. Фінк розробив типологію основних феноменів людського буття, підтримуючи ідею ігрової генези культури. Методологія такого підходу йменується “людологією” (від лат. ludere – грати) та базується на розумінні первісного, онтологічного Зміст дисципліни за темами значення гри в культурі та культури як гри.

Історична типологія культур і локальних цивілізацій – один з найвпливовіших напрямів дослідження культур, який спи­­рається на ідеї культурно-історичних типів або локальних цивілізацій, котрі змінюються в історичному часі, згідно до метафор органічного походження, за такими фазами як зародження, зростання, кульмінація, криза, занепад, смерть. Російський мислитель М.Я. Данилевський (1822-1885) у роботі “Росія та Європа” виокремив 10 “культурно-історичних типів”, або “цивілізацій”: єгипетська, ассирійсько-вавілонсько-фінікійсько-хал­дей­­­­ська (дав­­­­­­­­­­ньо­­­­се­мітська), китайська, індійська, іранська, єврей­ська, грецька, римська, новосемітська (аравійська), германо-ро­ман­­ська (європейська), а також додав 2 цивілізації: мексиканську та Зміст дисципліни за темами перуанську, які загибли насильницькою смертю на ранніх стадіях розвитку. Німецький культурфілософ О. Шпен­глер (1880-1936) у книзі “Занепад Європи” виділяв у світовому культурно-історичному розвитку 8 “герметичних” культурних кіл – замкнених культур (Hoch Kultur, за шпенглерівською термінологією). Кожна з культур розвивається зі власного “прафеномену” та “не чує” одна одну: єгипетська, шумерська, індійська, ки­тай­ська, греко-римська, візантійсько-ісламська, західноєвропейська та культура майя. Шпенглер висував ідеї морфології та фізіогноміки культур, розрізнював поняття культури та цивілізації (як останньої, завершальної стадії культури), створив концепцію аполлонічної та фаустівської, магічної культури. Англійський історик А. Тойн­бі (1889-1975) висунув концепцію історичного “Виклику та Відповіді” та створив теорію Зміст дисципліни за темами локальних цивілізацій, яких налічував спочатку 23 (серед них західна, візантійська, російська, іранська, арабська, індійська, дві далекосхідні, антична, сірійська, цивілізація Інда, китайська, мінойська, шумерська, хеттська, вавілонська, андська, мексиканська, юкатанська, майя, єгипетська). До цих розвинених цивілізацій Тойнбі додав ще 4, які зупинилися у зростанні, та 5 “мертвонароджених”, потім скоротив їх загальну кількість до 14. Дослідниками І.т.к. і л.ц. були закладені основи методології історичної культурології, яка надає змогу досліджувати проблеми історичного розмаїття цивілізацій, їх єдності та відмінностей, контактів у просторі та часі, законів виникнення, розквіту та загибелі культур.

“Історія ідей” – теоретичний напрямок, що був заснований американськими антропологами А. Лавджоєм і Ф. Боасом. Зародження “І.і Зміст дисципліни за темами.” як методології гуманітарних досліджень датують 1936 р., коли вийшла книга А. Лав­джоя “Великий ланцюг буття”. Напрямок “І.і.” одержав подальший розвиток у “Журналі історії ідей” (який видається Університетом Джона Хопкінса в США з 1940 р. до нашого часу) і згодом поширився в британській філософській школі. Вивчення історії як “І.і.” передбачає, що основою всіх історико-культурних процесів є система “загальних уявлень” (Лавджой називав їх “unit-ideas”) – своєрідних “метафізич­них архетипів”, абстрактних понять, які створюють тканину процесу мислення і забезпечують безперервність його наслідування. Предметні ракурси “І.і.” охоплюють історію філософії, науки, релігії, літератури та мистецтва, соціальну та політичну історію тощо Зміст дисципліни за темами. Серед методологічних принципів “І.і.” такі: вивчати не тільки тексти, але й інтелектуальні моделі; предметом аналізу вважати не тільки факти культури, але і їхні трактовки; звер­татися до нерефлектованих, неусвідомлених культурних феноменів; розкривати за культурними феноменами неявні значення, приховані ментальні комплекси й образи світосприйняття; дослід­жувати траєкторії ідей у русі часу та культурному просторі; співставляти і порівнювати різні інтелектуальні традиції; при вивченні локальних культур зберігати перспективу кроскультурного аналізу.

Когнітивна антропологія – напрям психологічної антро­пології, етнографічне та кроскультурне вивчення пізнавальних здібностей, процесів і засобів пізнання, а також організації знання, сприйняття та змісту.

Компаративні методидослідження культур – вивчення культурних процесів і явищ на основі Зміст дисципліни за темами використання методів історико-порівняльного аналізу (Comparative Studies) з метою виявлення та ідентифікації подібного (загального, інваріантного) та специфічного (індивідуального, варіативного) в культурах. Інша назва К.м. – кроскультурні дослідження (Cross-Cultural Studies). Проблемне поле компаративного підходу є простором особливої ментальної, цивілізаційної та культурної взаємодії різноманітних форм і типів інтерпретації культур на перехресті західної та східної, класичної та сучасної традицій. Ідеї компаративістики в культур-антропології (Е. Тайлор, Дж. Фрезер, Ф. Галтон), філології (Ф. Бопп), історико-порівняльній міфології (від Ф. Крейцера, Ф.Х. Бауера, Ф. Шле­геля та Ф.В. Шеллінга до Дж. Кемпбелла та М. Еліаде), порівняльному релігієзнавстві (М. Мюл Зміст дисципліни за темами­лер, Р. Генон, Т. Мертон, Д.Т. Судзукі) та інших сферах гуманітаристики суттєво вплинули на культурологічне знанння, що наприкінці ХХ ст. зазнало принциповий “компаративний поворот”. Культурологічна компаративістика передбачає вміння вести порівняльний аналіз різних світоглядних парадигм і типів ментальності; виявляти спільні риси та унікальні особливості концепцій, орієнтуватися в трансформаціях класичних форм у сучасних культурних феноменах Заходу та Сходу.

Культур-антропологія – див. Антропологія культури.

Культурно-морфологічна школа – напрям у дослідженнях морфології культур, засновником якого є німецький філософ, етнограф, історик-африканіст і культуролог Лео Фробеніус (1873-1928). У 1925 р. він у Франкфурті-на-Майні заснував Інститут морфології культури. Згідно до думки Фробеніуса, будь-яку культуру Зміст дисципліни за темами можна порівняти з організмом, який народжується, зростає, живе та вмирає. Якщо культуру пересадити на інший грунт, вона пустить нове коріння та розів’ється в новому напрямку. Кожна культура має свій характер і свою душу. Культури можуть бути “чоловічими” та “жіночими” (приклади чоловічої культури – патріархальна в ефіопів та культура Заходу; жіночої – матріархальна у хамітів та культура Сходу). “Чоловічі” культури націлені вгору, “жіночі” – вниз. Вони або з’єднуються в просторі, або в історії замінюють одна одну як маятник. Схожі культури збираються до однорідних зон. Фробеніус назвав їх “культурними колами” (наприклад, західноафри­кан­ське культурне коло). У схожих гео­гра­фіч­них умовах Зміст дисципліни за темами народжуються подібні одна до одної культури. Ідеї та концепції морфології культур були розвинені О. Шпен­гле­ром та іншими представниками К.-м.ш. (К. Брейзиг, А. Тойнбі, Е. Шпрангер). Морфологія культури, як правило, користується порівняльними методами та методом аналогій.

Культурного імперіалізму теорія – культурна та геополітична стратегія США, зорієнтована на ідеали встановлення панування у сфері культури та інформації у всесвітньому масштабі. Авторами терміну “К.і.” є І. Сілбер (1967) та Г. Шіллер (1969). З. Бжезинський у 1997 р. узагальнив це під назвою “американських геостратегічних імперативів”.

“Методологічний рух” – див. Системний підхід.

“Методологічного анархізму” теорія – концепція тео­ретич­­ного плюралізму та “анархістської Зміст дисципліни за темами теорії пізнання” Пола Фейєрабенда, викладена ним у працях “Проти методу” (1975), “Наука у вільному суспільстві” (1978) та ін. Основні ідеї М.а.: будь-яка істинна теорія пізнання неможлива; наука розвивається нерівномірно, хаотично та незакономірно; у науці діють два принципи: 1) “проліферації” (розмноження) гіпотез, конкурентних або альтернативних одна до одної; 2) “теоретичної упертості”, тобто стійкого зберігання вже існуючих теорій. Згідно до концепції М.а., сучасній науці потрібне розмаїття думок, тому тут діє ло­гіка “Anything goes” (“можливо все”, або “роби, що завгодно”).

Міждисциплінарні дослідження – гуманітарні дослід­жен­ня, які користуються методами двох або більше дисциплін. М.д. набули особливої популярності починаючи з 1960-х рр. Антропологія Зміст дисципліни за темами, структурна лінгвістика, семіотика, структуралізм, пост­структуралізм значною мірою були кроками до створення міждисциплінарної парадигми сучасної гуманітаристики. Культурологія та посткласична філософія – реалізації ідеї синтезу багатьох методологічних стратегій як специфіки міждисциплінарності.

Міфологічна школа – теорія філософії та філології, голов­ний по­стулат якої полягає в тому, що першоосновою народної твор­чості є міф та релігія. Засновники М.ш. – німецькі романтики Ф.В.Й. Шел­лінг, брати А. і Ф. Шлегель, брати В. і Я. Гримм. По­слі­­дов­ники – А. Кун, В. Шварц, В. Маннгардт, О.М. Афа­нась­єв, Ф.І. Буслаєв, О.О. Потеб­ня та ін. Методи М Зміст дисципліни за темами.ф. покладені в основу порівняльно-історичного вивчення міфології, фольклору, релігії.

Морфологія культур – див. Культурно-морфологічна школа.

Мультикультуральна модель – стратегія культурної політики розвинених індустріальних країн (наприклад, США), яка передбачає повагу до національних меншин, надає рівні умови для розвитку домінуючої та недомінуючої культур, для оволодіння як офіційною, так і рідною мовами. Стратегія мультикультуралізму зорієнтована на збереження і розвиток культурної самобутності малих етносів, заохочує міжнаціональні контакти та виховує повагу до цінностей інших культур.

Онтологія культури– напрям філософії культури, який можна визначити як сферу найбільш загальних, фундаментальних знань про буття культури (онтологія – вчення про буття). На відміну від абстрагованої метафізики буття та трансцендентальної філософії Зміст дисципліни за темами, у фундаментальній О.к. значне місце посідає категоріальний аналіз. Питання “сутності” та “існування” культури вирішуються залежно від прийнятих дефініцій: культура як діяльність, культура як цінність, культура як система норм, культура як текст, культура як гра, культура як сукупність досягнень тощо. О.к. є найважливішою складовою базових концепцій куль­тури – Л. Уайта, О. Шпенглера, П.О. Со­ро­кіна, Й. Хейзинги та ін., які створюють спектр дефініцій культури. Класичною працею в напрямі О.к. можна вважати роботу А.Л. Кребера таК. Клакхона “Культура: Критичний огляд понять та дефініцій”, яка містить детальну ретроспективу порівняльних визначень понять “культура” та “цивілізація” на протязі Зміст дисципліни за темами декількох століть європейської філософсько-антропологічної та історичної думки. Усього сьогодні налічується більш ніж 400 різних визначень поняття “культура”, які в цілому окреслюють межі “онтологічного поля” культурології.

Постмодерністські концепції культури – комплекс напрямів культурфілософії кінця ХХ – початку ХХІ ст., які акцентують особливий вимір “постсучасної” культури, пов’язаний з такими її характеристиками як відмінність, плюралізм, толерантність, множинність, іронія, релятивізм, відмова від логоцентризму, деконструкція, ризома, колаж, трансфер тощо. П.к. культури базуються на строкатому спектрі філософських теорій постмодернізму (Р. Барт, Ж. Бодрійяр, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, Ю. Крістєва, Ж. Ліотар, М. Фуко, І. Хассан та ін.), естетичних програмах постмодерністської літератури (У Зміст дисципліни за темами. Еко,
Х.-Л. Борхес, Ф. Рот, А. Мердок, М. Павіч та ін.), архітектури (Ч. Дженкс, Р. Бофілл, Ф. Джонсон та ін.), кінематографу (В. Фас­­біндер, П. Грінуей, Е. Кустуриця, Ф. Озон та ін.). Методологією П.к. є змішання різних культурних мов і кодів, відсутність етичних вертикалей та духовних ієрархій, радикальний еклектизм, уникання культурних стереотипів, визнання принципової рівнозначності різних культур, субкультур та ін.

Постструктуралізм – узагальнена назва ряду філософсько-методологічних підходів до осмислення культурної діяльності та інтерпретації текстів культури, які склалися в 1970-90-х рр. на основі відмови від структуралістського підходу. Основні представники П. – пізні Р. Барт і Ж. Дерріда, Ж. Бодрійяр Зміст дисципліни за темами, Ж. Де­льоз, Ю. Крістєва, Ж. Ліотар. П. позичив у стуктуралізмі такі риси: розуміння культури як мовної і текстуальної діяльності, прагнення співвіднести текст зі свідомістю і досвідом його автора. На відміну від структуралізму, об’єктом П. аналізу стає все, що залишилося за межами структурного осмислення, перш за все, контекст. Для П. у культурі як тексті важливі не структуровані елементи, а унікальне, несистемне, що реалізувалося у несвідомому і розуміється інтуїтивно. Головні концепти П. філософії: “диферанс”, деконструкція, симулакр тощо – зіграли важливу роль у процесах культурної


documentazparsb.html
documentazpazcj.html
documentazpbgmr.html
documentazpbnwz.html
documentazpbvhh.html
Документ Зміст дисципліни за темами